Цикл лекцій про будівництво

    

     Учора я прочитав останню, третю лекцію із циклу про будівництво. Лекцію про майбутнє. Як на мене, вийшло добре. І ось я вирішив зібрати усі три відео лекцій у одному місці і розповісти при цей цикл те, що я про нього не розповідав.

     Взагалі я влітку зовсім не замислювався над тим, щоб щось настільки докладно розповідати про будівельні матеріали. У мене було багато інших більш цікавих тем. Але коли з'явилася можливість прочитати лекцію у незалежному культурному центрі "Інді" я вирішив, що розпочинати треба із того, що краще за усе знаєш.  Взагалі треба сказати, що матеріалознавці ось у такому історичному контексті, як у мене зрештою вийшло не розповідають. Це чисто інженерна спеціальність і тут просто використовують ті чи інші фізичні ефекти для того, щоб отримати матеріали із певними властивостями.

     Але я вирішив все ж показати будівельні матеріали у процесі їх історичного розвитку, щоб стало  зрозуміло, чому зараз використовуються саме ті будівельні матеріали, а не інші. Майже одразу, коли я задумався над тим, що я буду розповідати, то зрозумів, що ідея розповісти усе від шалашів до  Будж-Халіфи (із майже відсутньою  частиною про доісторичних будівельників і без "космічної") за менш ніж одну годину самому мені не подобається, бо це буде розповідь ні про що. Тож, я вирішив, що лекцій буде три.

    Із цим я і підійшов до пані Оксани, дякую їй за те, що дала мені змогу провести усі три лекції. Спочатку ми домовилися, що я прочитаю першу лекцію, ту, що про хижі та палаци, а там далі подивимося: якщо сподобається, то  я і дві інші прочитаю. Підготовка зайняла у мене чимало часу, бо багато що мені довелося вивчати так докладно, як я це до того не знав, але воно було варто того. Ось що вийшло:



     Ну що сказати, це був перший для мене виступ у такому часовому масштабі (1 година +питання), але здається я ніде великих ляпів не припустився. Вже  на стадії підготовки цієї лекції я зрозумів, що навіть 3 години для цієї теми буде замало і можна їх зробити принаймні 5, але це вже зовсім буде нереально організувати. Тож багато що довелося викинути. Перш за все у першій лекції немає нічого про породи деревини та усілякі бруси, бревна та дошки із неї. Слухачі так і не дізналися, чому коли про сосну кажуть, що це - дуб, то  це "ліпа". Тема важлива та цікава, але  у "доісторичній частині" де їй було саме місце і так було про що розповісти. Те ж саме стосується і  порід каменю, які також дуже сильно відрізняються одна від одної. Механізм того, як тримаються разом частки глини вимагав значно менше часу, але довелося пожертвувати і ним. І коли я дістався теми середньовічних будівель, то зрозумів, що розповідати про особливості їх конструкції можна іще хвилин 30. Довелося обмежитися розповіддю про арку та склепіння.

    Найбільшою ж  втратою я вважаю відсутність розповіді про ті матеріали, якими у доіндустріальні часи прикрашали житла. У мене  в плані ця розповідь була, хоч і дуже коротка, але я зрозумів, що і на неї просто не вистачає часу. Взагалі тема різних  оздоблювальних, тепло-та гідроізоляційних матеріалів виявилася  якоюсь нещасливою. Бо у другій лекції, хоча вона і називалася "Сталь та бетон" я хотів таки виділити хвилин 10 хоча б на якісь інші матеріали, крім конструктивних і відобразив усе це у плані лекції (так, плануючи лекції, я  у першу чергу склав план). Знову ж таки, коли я почав писати текст, то  вмістити розповідь про основні етапи розвитку бетону та сталі у ті рамки, які я для них відвів не вийшло.

     Я не зміг навіть розповісти про усе, що із конструкційними матеріалами пов'язано! Зовсім небагато розповів про мости і про те, як влаштований цех із виробництва залізобетонних виробів. Єдине для чого таки виділив час - це для шиферу та асфальтобетону. Тому в кінці довелося дуже стисло розповідати  про монолітне будівництво і революцію у виробництві бетону, яка була пов'язана  із застосуванням добавок. А ось на тепло- та гідроізоляцію часу зовсім не вистачило :(.

     Третя лекція у якійсь мірі була найскладнішою, а  у якійсь - найлегшою. І те і інше було пов'язано із майбутнім. Тут  я міг сам визначати, що у майбутньому я побачу як спеціаліст, а що - ні. І як ті чи інші проекти я оціню. Тут я розповів майже про усе, про що хотів розповісти. Щоправда тут я одразу вирішив знову ж таки тими самими оздоблювальними,  теплоізоляційними та теплоізоляційними матеріалами пожертвувати раз я у двох попередніх про них не згадував.

 

      А ось що у мене  було у тексті лекції на початку - це розповідь про  композитні матеріали на основі пластиків та волокон. Але я  зрозумів, що тему, для  пояснення якої потрібна година досить таки "непопулярних" розповідей у п'ять хвилин не впихнеш тож  вирішив її позбутися взагалі.

      Але не зважаючи на те, що список того, про що я не розповів найголовнішим я вважаю те, що  мені все ж вдалося, на мій погляд. Вдалося показати як на початку проблемою для людей було збудувати хоч якесь житло, нехай маленьке і кривеньке, бо майже ніяких будівельних матеріалів не було. Потім  матеріалів стало більше, але конструкція будівель все ж була обмежена їх властивостями. Потім у якийсь момент  розвиток наших знань про матеріали пришвидшився і обмеження почали одне за одним зникати, поки ми не отримали майже повну свободу дій. А тепер матеріали дали нам змогу створювати щось, на що у нас раніше просто не вистачало фантазії. Вони розширили наші можливості за межі того, до чого ми звикли. І саме цей процес я більше за все хотів показати у цьому циклі і мені здається, що в цілому це вдалося.

    Уся робота зайняла  у мене майже три місяці і не можу сказати, що вона була марною  у професійному сенсі. У процесі роботи я дізнався багато чого, про що раніше не знав, або мав приблизне уявлення. Дякую усім за увагу, запитання і зауваження. Окрема подяка організаторам, які забезпечили мене  усім необхідним.
    Вільний університет Майдан Моніторинг запрошує усіх на відкриті лекції кожного четверга о 18:30 за адресою: вул. Чернишевського 4/6:
http://vumm.maidanua.org/
Група у Фейсбук:
https://www.facebook.com/groups/709400649134726/

 

Успіх козацьких родів. Кочубеї-2

     Початок

     Тож давайте я закінчу із Кочубеями. У Віктора Павловича Кочубея було 13 дітей. Щоправда восьмеро із них померли у дитинстві. Лев Вікторович Кочубей - дійсний таємний радник, учасник  придушення польського повстання примудрився одружитися на власній троюрідній племінниці Єлизаветі Васильовні Кочубей. Спочатку вони жили у Диканці, але потім навіщось переїхали  спочатку до Петербургу, а потім - до Парижу.

      Василь Вікторович Кочубей - статський радник та камергер прославився також як нумізмат та археолог. При цьому цікавили його саме грецькі міста-держави на півдні України. На жаль прожив він на світі усього 38 років і помер, залишивши по собі двох дочок. Одна з них вийшла заміж за генерала Дурново і вже її дочка стала не тільки фрейленою російської імператриці, але і дружиною останнього українського гетьмана. Друга ж вишла заміж за якогось москаля-статського радника, що заснував місто Всеволжськ.

      Михайло Вікторович Кочубей починав служити утому ж таки Кавалергардському полку, що там взагалі козацької старшини було мабуть більше, ніж москалів, але потім перейшов до служби у імператорському палаці. Там він спочатку керував імператорськими конюшнями, а потім став там завхозом (гофмаршалом) і дослужився на цій посаді до таємного радника. Жив у Парижі, де одружився із якоюсь француженкою. Їхні діти стали багато ким і багато із ким породичалися.

      Сергій Вікторович Кочубей жив простим життям простого російського графа та статського радника. Створював акціонерні товариства. Отримав держзамовлення на будівництво заводу із виготовлення рейок, але продав це замовлення англійцю Джону Юзу. І той на узятій у Кочубея в концесію землі побудував металургійний завод, навколо якого виросле робітниче поселення Юзівка. Вже після смерті Юза поселення його імені змінило назву спочатку на Сталіно, а потім - на Донецьк. Так-так "русскій город Донєцк" побудований англійцем на землі, яку він узяв у концесію у українського козака кримськотатарського походження. До речи про національну гордість. Сергій і Василь Кочубеї одружилися на дочках (рідній та нерідній) Олександра Бенкендорфа, графа, генерала від кавалерії, героя війни 1812 року. І так далі і тому подібне... Кочубеї одружуються із Бенкендорфами, а зветься це уже російським дворянством...

     Серед дітей Сергія Кочубея слід відзначити його сина Віктора, що примудрився після служби у кавалергардському полку і адютантства у майбутнього останнього російського імператора примудрявся наряджатися на костюмованих балах не ким-небудь, а запорізьким полковником.

     Що ж до Наталі Вікторівни Кочубей, то у неї тривалий час був закоханий дехто Олександр Пушкін, але зрештою вийшла заміж вона за іншого Олександра - Строганова, графа та генерала, помічника міністра внутрішніх справ. Але російський поет про неї не забув і написав поему "Мазепа" про життя її предків. Хоча не факт, що намагався при цьому сподобатися він їй, а не її батьку, чи комусь із дядьків, про яких - нижче. Ну а один із синів Наталі, у свою чергу примудрився одружитися моргантичним шлюбом із великою княжною, тобто фактично стати членом імператорської родини.

     Але давайте повернемося до Василя Васильовича Кочубея. Василів Васильовичів Кочубеїв було дуже багато і у них можна легко заплутатися. Але нас цікавить рідний дядько Віктора Павловича Кочубея. Був він статським радником і також мав сина  Василя Васильовича Кочубея. Той дослужився до звання генерал-майора і мав п'ятьох дітей: Василя, Дем'яна, Олександра, Аркадія та Олену. Василь брав участь у кількох війнах та дослужився на військовій службі до полковника, а на цивільній - до таємного радника. Його син Леонтій став депутатом Державної думи, а дочка - композитором і, як вже було сказано, вийшла заміж за представника іншої гілки Кочубеїв.

    Дем'ян став сенатором та дійсним таємним радником. Олександр - також, просував на державному рівні звільнення селян від кріпацтва. Що ж до Аркадія, то ви будете сміятися, але він також був дійсним таємним радником, сенатором, а до того ж ще й камергером. У Аркадія було чимало дітей,  багато із яких було успішними, але найцікавішим серед них був Петро Аркадійович Кочубей - хімік та мінералог, засновник музею прикладних знань, голова Російського мінералогічного товариства, член Академії наук. Його син - Василь одружився на своїй далекій родичці - Варварі Кочубей.

    І ось у цій родині народився черговий Василь Васильович Кочубей. Як і багато інших Василів Васильовичів Кочубеїв він обрав шлях військогого. Служив  у Кавалергардському полку. Перша світова звела його із сусідом - Павлом Петровичем Скоропадським, ад'ютантом якого він невдовзі став. І з Скоропадським Кочубей пройшов усю історію встановлення і падіння української держави. А помер вже у 70-х роках у Німеччині. Така ось історія Кочубеїв - від Хмельницького до Скоропадського.

Успіх козацьких родів. Кочубеї-1

Якщо говорити про успішні козацькі роди, то за кількістю представників із титулами, званнями та посадами із Кочубеями не може зрівнятися жоден. Цей рід часто називають серед найбільших зрадників України,але як на мене нічим він особливо не вирізняється серед інших, крім свого успіху.

На цей раз славетний рід українських козаків походить від татар. Звичайно ж таки від татар не простих, а родовитих. Бей Кучук перебрався із усім своїм кланом у Лівобережну Україну в середині 16 століття і так само усією сім'єю охрестився. Натуралізувалися вони настільки вдало, що вже син Кучука, відомий  як Леонтій Андрійович (навіть не питайте, як його звали при народженні) став учасником повстання Богдана Хмельницького.Але людям найбільш відомий онук бея кучука - Василь Леонтійович. Він хоч і був козаком але просувався переважно не завдяки участі у битвах, а завдяки своєму адміністративному таланту.  Саме йому доручив гетьман Самойлович донести до Москви думку, що непогано б напасти на Польщу, але Москва тоді не дала добро, більш зацікавлена у війні проти Кримського ханства.
Але вірність Кочубея була недовгою. Українській старшині Самойлович не подобався, бо плювати хотів на традиції обрання гетьмана козаками і збирався стати малоросійським царьком. Задля цього було скликано таємну раду, на якій Самойловича звинуватили у самоуправстві, зловживаннях і головне зраді. Документ було затверджено підписом генерального писаря (фактично секретаря уряду)Василя Кочубея. А на місце Самойловича поставили "освіченого та перспективного" генерального осавула Івана Мазепу. Щоб Москва була не проти підписали невигідні для України Коломацькі статті. Так, ви правильно зрозуміли: майбутній зрадник Росії заради України, та майбутній зрадник України заради Росії, тоді разом підписали невигідний для України договір, щоб уберегти свої привілеї та козацькі традиції від свавілля українського ж гетьмана. В українській історії усе складно.

При Мазепі Кочубей був генеральним писарем 13 років. Цьому не завадило навіть те, що на початку 1690-х Мазепа подавив повстання такого собі Петра Іваненка, якому Коломацькі статті дуже не сподобалися і який був родичем Кочубея. Більше того, у 1700 році Василь Кочубей стає генеральним суддею. Доречи у гетьманській столиці - Батурині Кочубей мав власний будинок, який щасливо пережив "тотальне нищення міста" військами Меншикова і до якого зараз водять екскурсії. Але вузел із патріотизму та особистих політичних амбіцій затягувався усе дужче. А потім до нього додалися особисті стосунки. Про Мотрю Василівну Кочубей написано дуже багато, тож розповідати цю історію не має сенсу. Оцінювати ситуацію теж можна по різному.  Не залишає сумніву тільки те, що кохання 65-річного гетьмана та 16-річної доньки Кочубея таки відіграло вирішальну роль у конфлікті двох людей, що тоді очолювали Україну. При цьому найактивніше розгойдувала ситуацію сама дівчина, через що її зрештою видали заміж. Однак процес уже пішов і Кочубей став писати доноси на Мазепу, якім не вірили. Бо коли родич заколотника звинувачує у зраді того, хто цього заколотника покарав, то це відомо як сприймається. Тим не менш зрада з боку Мазепи таки сталася, а Кочубей у свою чергу зрадив його, за що й поплатився життям.

У Василя Кочубея було двоє синів - Василь Васильович та Федір Васильович. Федір Васильович був бунчуковим товаришем. А ось Василю Васильовичу вдалося стати полтавським полковником, у чому йому мабуть допомогло одруження на доньці гетьмана Данила Апостола. І саме від нього беруть свій початок одразу кілька гілок роду Кочубеїв, що досягли неабиякого успіху. По перше це гілка його старшого сина Семена, що встиг побувати і ніжинським полковником, і посприяти призначенню Кирила Розумовського гетьманом, і вже при Розумовському послужити генеральним обозним і у Малоросійській колегії позасідати і генерал-майором стати. А ось два інших - Павло та Василь із статусу козацької старшини перейшли безпосередньо у статські радники.
Рід Семена Кочубея представлений його сином - підполковником Михайлом Семеновичем Кочубеєм, його онуком - дійсним статським радником та предводителем губернського дворянства  Семеном Михайловичем Кочубеєм та його праонуком Миколою Семеновичем Кочубеєм, на якому ця гілка роду перервалася у другій половині 19 століття.
Але  більш цікава історія роду, що походить від Павла Кочубея. Справа у тому, що родовий маєток цієї гілки Кочубеїв розташовувався у Диканці. Так-так, у тій самій що там за переказами нащадка наказного гетьмана Остапа Гоголя увесь час якісь кумедні речи відбуваються: то галушки до рота самі плигають, то дяк до відьми залицяється, то чорт Місяць краде то син тієї відьми потім на тому чорті до однієї німкені за черевичками літає. І хто ж міг народитися у такому кумедному місці, над яким сміялося мабуть не одне покоління російських школярів. А народився там майбутній канцлер Російської імперії і двічі міністр внутрішніх справ Віктор Павлович Кочубей. Це дивно звучить, але виходець із козацького роду, князь, канцлер Віктор Павлович Кочубей був племінником вихідця із козацького роду, князя, канцлера Олександра Андрійовича Безбородька. Неймовірний збіг! Коли нам Микола Васильович розповідає про негаразди у особистому житті коваля Вакули, то він нам забуває сказати найцікавіше. Коли Вакула летить за черевичками, то їх йому дарує жінка, у якої особистим секретарем працює рідний брат дружини господаря цієї самої Диканьки. Усі свої, усі наші...

Віктор же Кочубей, що народився у цьому  веселому місці теж встиг політати багато де. Він побував послом у Стокгольмі, Лондоні та Константинополі та стати графом. Потім він одружився на онучці гетьмана Кирила Розумовського, порушивши волю самого імператора, який хотів його одружити на якійсь москальській княжні. Далі були Державна рада, Міністерство внутрішніх справ, Негласна рада, князівський титул і головування у уряді імперії. Помер Віктор Кочубей у 1834  році. А тридцять років потому  у Новгороді було споруджено пам'ятник  із по-московськи гучною назвою "Тисячоліття Росії". Про цей пам'ятник і людей, які на ньому зображені москалям слід розповідати окремо, особливо тим, що дуже люблять виводити історію Росії із Візантії через Золоту Орду. Бо це знову таки смішно звучить, але серед 100 найвизначніших постатей в історії Росії рахуючи аж від Рюрика  присутні і нащадок генерального судді Віктор Кочубей і син генерального писаря Олександр Безбородько і навіть нащадок наказного гетьмана Микола Васильович Гоголь...

Доречи дружина народила Вікторові Кочубею аж 13 дітей, про долю яких а також про долю інших представників цього роду буде наступного разу.

Закінчення

Тестовий пост

     

     Ну, із початком мене. Давно думав кудись перебратися, аж тут нарешті ЖЖ остаточно на мене образився і спонукає до дії. Не знаю, чи це пильне око "козлячого" відділу ФСБ нарешті помітило такого фашиста як я, чи просто хтось десь щось не так увімкнув. Не маю ані можливості, ані бажання розбиратися.

      Починаю вести новий блог тут. Працювати я тепер буду у наступному режимі. Тут я буду розміщувати великі тексти із картинками та відео. Тільки їх і тільки про науку. У зв'язку із тим, що мені тепер не потрібен "запасний аеродром" я більше не буду постити нічого і на Дрімі. Тамтешні матеріали залишаються як архів і їх я потроху буду обробляти і переносити сюди. Що ж до розповсюдження усього цього порно для інтелектуалів, яке ви так любите, то я для цього буду використовувати спеціально призначені для максимально швидкого розповсюдження усілякої зарази сервіси: Фейсбук і ВКонтакті.

       Ті, кому подобаються мої жарти, мої пости про політику, мої тексти, присвячені фільмам, аніме та комп'ютерним іграм - поки що шукайте їх усе на тому ж Глюкодромі ім. тов. Цукерберга. Я усе одно не впевнений, що із зазначених тем  мені найближчим часом удастся писати більше, ніж кілька рядків. Можливо колись я створю і для них окремий бог на цій ось платформі.

      Та взагалі мені потрібне саме місце для розміщення великих текстів. Як і раніше я впевнений, що Україні вкрай необхідні науково-популярні тексти українською мовою. З одного боку це дозволить українцям не забути, що в нас взагалі є якась наука, а з іншого допоможе самій українській мові вийти зі стану мови, щодо якої увесь час задають питання "а навіщо вона потрібна". Ось цим я тут і планую займатись у межах своїх сил.

       Ще я впевнений, що цей блог - це тільки проміжний етап. Потрібен окремий сайт, на якому будуть розміщуватися такі тексти і не тільки мої. Перш за все сайт, на якому будуть розміщуватися тексти із природничих наук із якими у нас особливо погано. Хоча і про гуманітарні забувати не треба. Сайт, вільний від ідеології та політики, але такий, щоб тексти на ньому були виключно українською мовою. Я не приховую, що це моя давня мрія і я її поки що не реалізував тільки через обмежені можливості.

       На цьому мабуть треба  перший пост закінчувати. Усім нових відкриттів.