Блог Олександра Бурлаки: Успіх козацьких родів. Кочубеї-1

Якщо говорити про успішні козацькі роди, то за кількістю представників із титулами, званнями та посадами із Кочубеями не може зрівнятися жоден. Цей рід часто називають серед найбільших зрадників України,але як на мене нічим він особливо не вирізняється серед інших, крім свого успіху.

На цей раз славетний рід українських козаків походить від татар. Звичайно ж таки від татар не простих, а родовитих. Бей Кучук перебрався із усім своїм кланом у Лівобережну Україну в середині 16 століття і так само усією сім'єю охрестився. Натуралізувалися вони настільки вдало, що вже син Кучука, відомий як Леонтій Андрійович (навіть не питайте, як його звали при народженні) став учасником повстання Богдана Хмельницького.Але людям найбільш відомий онук бея кучука - Василь Леонтійович. Він хоч і був козаком але просувався переважно не завдяки участі у битвах, а завдяки своєму адміністративному таланту. Саме йому доручив гетьман Самойлович донести до Москви думку, що непогано б напасти на Польщу, але Москва тоді не дала добро, більш зацікавлена у війні проти Кримського ханства.
Але вірність Кочубея була недовгою. Українській старшині Самойлович не подобався, бо плювати хотів на традиції обрання гетьмана козаками і збирався стати малоросійським царьком. Задля цього було скликано таємну раду, на якій Самойловича звинуватили у самоуправстві, зловживаннях і головне зраді. Документ було затверджено підписом генерального писаря (фактично секретаря уряду)Василя Кочубея. А на місце Самойловича поставили "освіченого та перспективного" генерального осавула Івана Мазепу. Щоб Москва була не проти підписали невигідні для України Коломацькі статті. Так, ви правильно зрозуміли: майбутній зрадник Росії заради України, та майбутній зрадник України заради Росії, тоді разом підписали невигідний для України договір, щоб уберегти свої привілеї та козацькі традиції від свавілля українського ж гетьмана. В українській історії усе складно.

При Мазепі Кочубей був генеральним писарем 13 років. Цьому не завадило навіть те, що на початку 1690-х Мазепа подавив повстання такого собі Петра Іваненка, якому Коломацькі статті дуже не сподобалися і який був родичем Кочубея. Більше того, у 1700 році Василь Кочубей стає генеральним суддею. Доречи у гетьманській столиці - Батурині Кочубей мав власний будинок, який щасливо пережив "тотальне нищення міста" військами Меншикова і до якого зараз водять екскурсії. Але вузел із патріотизму та особистих політичних амбіцій затягувався усе дужче. А потім до нього додалися особисті стосунки. Про Мотрю Василівну Кочубей написано дуже багато, тож розповідати цю історію не має сенсу. Оцінювати ситуацію теж можна по різному. Не залишає сумніву тільки те, що кохання 65-річного гетьмана та 16-річної доньки Кочубея таки відіграло вирішальну роль у конфлікті двох людей, що тоді очолювали Україну. При цьому найактивніше розгойдувала ситуацію сама дівчина, через що її зрештою видали заміж. Однак процес уже пішов і Кочубей став писати доноси на Мазепу, якім не вірили. Бо коли родич заколотника звинувачує у зраді того, хто цього заколотника покарав, то це відомо як сприймається. Тим не менш зрада з боку Мазепи таки сталася, а Кочубей у свою чергу зрадив його, за що й поплатився життям.

У Василя Кочубея було двоє синів - Василь Васильович та Федір Васильович. Федір Васильович був бунчуковим товаришем. А ось Василю Васильовичу вдалося стати полтавським полковником, у чому йому мабуть допомогло одруження на доньці гетьмана Данила Апостола. І саме від нього беруть свій початок одразу кілька гілок роду Кочубеїв, що досягли неабиякого успіху. По перше це гілка його старшого сина Семена, що встиг побувати і ніжинським полковником, і посприяти призначенню Кирила Розумовського гетьманом, і вже при Розумовському послужити генеральним обозним і у Малоросійській колегії позасідати і генерал-майором стати. А ось два інших - Павло та Василь із статусу козацької старшини перейшли безпосередньо у статські радники.
Рід Семена Кочубея представлений його сином - підполковником Михайлом Семеновичем Кочубеєм, його онуком - дійсним статським радником та предводителем губернського дворянства Семеном Михайловичем Кочубеєм та його праонуком Миколою Семеновичем Кочубеєм, на якому ця гілка роду перервалася у другій половині 19 століття.
Але більш цікава історія роду, що походить від Павла Кочубея. Справа у тому, що родовий маєток цієї гілки Кочубеїв розташовувався у Диканці. Так-так, у тій самій що там за переказами нащадка наказного гетьмана Остапа Гоголя увесь час якісь кумедні речи відбуваються: то галушки до рота самі плигають, то дяк до відьми залицяється, то чорт Місяць краде то син тієї відьми потім на тому чорті до однієї німкені за черевичками літає. І хто ж міг народитися у такому кумедному місці, над яким сміялося мабуть не одне покоління російських школярів. А народився там майбутній канцлер Російської імперії і двічі міністр внутрішніх справ Віктор Павлович Кочубей. Це дивно звучить, але виходець із козацького роду, князь, канцлер Віктор Павлович Кочубей був племінником вихідця із козацького роду, князя, канцлера Олександра Андрійовича Безбородька. Неймовірний збіг! Коли нам Микола Васильович розповідає про негаразди у особистому житті коваля Вакули, то він нам забуває сказати найцікавіше. Коли Вакула летить за черевичками, то їх йому дарує жінка, у якої особистим секретарем працює рідний брат дружини господаря цієї самої Диканьки. Усі свої, усі наші...

Віктор же Кочубей, що народився у цьому веселому місці теж встиг політати багато де. Він побував послом у Стокгольмі, Лондоні та Константинополі та стати графом. Потім він одружився на онучці гетьмана Кирила Розумовського, порушивши волю самого імператора, який хотів його одружити на якійсь москальській княжні. Далі були Державна рада, Міністерство внутрішніх справ, Негласна рада, князівський титул і головування у уряді імперії. Помер Віктор Кочубей у 1834 році. А тридцять років потому у Новгороді було споруджено пам'ятник із по-московськи гучною назвою "Тисячоліття Росії". Про цей пам'ятник і людей, які на ньому зображені москалям слід розповідати окремо, особливо тим, що дуже люблять виводити історію Росії із Візантії через Золоту Орду. Бо це знову таки смішно звучить, але серед 100 найвизначніших постатей в історії Росії рахуючи аж від Рюрика присутні і нащадок генерального судді Віктор Кочубей і син генерального писаря Олександр Безбородько і навіть нащадок наказного гетьмана Микола Васильович Гоголь...